Український Вільний Університет у Мюнхені – це не просто навчальний заклад. Це установа, що втілює дух нації: її пам’ять, стійкість, гідність і безумовну віру у власне майбутнє.
Розмова з ректоркою УВУ, професоркою Ларисою Дідковською для медіа-хабу Львова Твоє Місто розкриває історію університету як дзеркало самої України – історію виживання та розвитку всупереч усьому.
1921 рік, Відень. Українські професори, рятуючись від більшовицького терору, засновують новий університет. Вони вивозять не лише архіви й рукописи, а й частину української душі – «придане науке», як казали тоді. Цей крок був актом гідності, не еміграції.
Прага – золота доба. Завдяки підтримці президента Чехословаччини Томаша Масарика університет отримує новий дім. Саме там УВУ розквітає – із повагою, фінансуванням і довірою.
1945-й. Європу розривають війни та поділи. Професура УВУ приймає консолідоване рішення – вирушити до Мюнхена. Ціною одного вагона, купленого в радянських солдатів за ящик цигарок, вони вивозять частину архіву. Дев’ять днів дороги стають «дорогою життя» для університету.
У післявоєнних DP-таборів (Displaced Persons), серед руїн, народжується новий етап УВУ.
“Не хлібом єдиним” – ця фраза, здається, була тоді не метафорою, а кредо. Українська інтелігенція відновлює університет під американським захистом і німецьким порядком.
Тут УВУ стає осередком опору та правди. Дикторка Радіо “Свобода” Іванка Ребет, бібліотекарка університету, понад 20 років транслює правду про Україну, УПА й підпілля.
Баварський уряд і німецька держава підтримують УВУ аж до проголошення Незалежності України – доказ того, що інтелектуальна місія університету мала беззаперечну репутацію.
Архів спротиву
Архів УВУ – це не просто документи. Це архів Спротиву, колекція історій вигнанців і вчених, рукописів митрополита Шептицького, матеріалів з таборів переміщених осіб. Сюди приїжджають дослідники з усього світу. І сьогодні, під час війни, збереження цього архіву за межами України має не лише наукове, а й цивілізаційне значення.
Повномасштабне вторгнення Росії стало ще одним випробуванням. Але університет не закрився – навпаки, став гуманітарним хабом допомоги. Через нього пройшли донати, медикаменти, кошти. Університет відкрив грантову програму для жінок і дітей, а його аудиторії символічно назвали «Ірпінь», «Київ», «Харків».
Сьогодні УВУ навчає студентів з України, США, Канади. Три факультети – філософський, україністики, державних і економічних наук – забезпечують магістерські програми та докторантуру з європейським дипломом.
“Ми б зробили його цілковите визнання у списку світових університетів,” – каже ректорка Лариса Дідковська.
Дипломи УВУ вже визнаються у Баварії, студенти користуються тими ж пільгами, що й німецькі. А мрія – повне взаємовизнання в Європі та Україні – звучить абсолютно реалістично.
Не випадково в Бразилії вже зареєстровано створення Українського вільного університету за аналогом мюнхенського – з державним фінансуванням і підтримкою громади.
Бути українцем і бути українським науковцем – незалежно від місця проживання. Це не гасло, а сутність.
Український Вільний Університет – це не просто минуле. Це жива інституція, що довела:
інтелект, свобода і культура – це теж фронт, і ми на ньому перемагаємо.
Як українці створили університет у вигнанні| Інтерв’ю з Ларисою Дідковською за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=ms9aU_yqBYk



