Людина пограниччa. В пам'ять Богдана Осадчука

Поділитися
Людина пограниччa. В пам'ять Богдана Осадчука

Професор  УВУ Богдан Осадчук був постаттю міжнародного масштабу. Публіцист відомих у німецькомовному світі газет (передусім швейцарської „Neue Zürcher Zeitung”) активний діяч української повоєнної еміграції, близький співпрацівник редагованої Єжи Ґедройцем «Культури», зрештою, професор Українського Вільного Університету – у всіх цих іпостасях Осадчук давав вираз своєму небувалому візіонерству, винятковому політичному реалізму і блискучому почуттю гумору. Столітня річниця з дня народження професора Осадчука є доброю можливістю згадати заповіти видатного інтелектуала і замислитися над їхньою актуальністю сьогодні. 

Сама лише біографія Богдана Осадчука є втіленням буремної історії Центрально-Східної Європи протягом ХХ століття.  Народився 1 серпня 1920 року у Коломиї. Батько майбутнього журналіста, Іван Осадчук, працював вчителем і переїхав з родиною до центральної Польщі. Свою українськість Богдан Осадчук збудував у розмовах з петлюрівськими емігрантами з Наддніпрянщини – учасниками війни з більшовиками, яких прихистила від радянського терору Польща Пілсудського. Належав відтак до вузького ґрона ліберальних і цікавих світу вихідців з міжвоєнної Польщі, що після війни утворили кістяк української інтелектуальної еміграції на Заході – аби згадати Омеляна Пріцака, Івана Лисяка-Рудницького, Ігоря Шевченка і Юрія Луцького.

Навчався Богдан Осадчук у гімназії у Пінчеві, а з початком війни перебрався до Кракова, де дописував до видаваних Українським Центральним Комітетом «Краківських вістей». Не хотів обмежуватися лише журналістикою і у 1941 році переїхав до Берліна, де розпочав навчання у тамтешньому університеті, вивчаючи право та історію. Вже після війни продовжив студії в Українському Вільному Університеті (УВУ), котрий власне перебрався з Праги до Мюнхена. Свою дисертацію – захищену в УВУ – присвятив національній політиці більшовиків, що з часом стало ділянкою особливих компетенцій Осадчука. Паралельно дописував до українських на німецьких видань, а у червні 1950 року взяв участь у берлінському антикомуністичному Конгресі Свободи Культури, де познайомився з Єжи Ґедройцем і Юзефом Чапським – видавцями найвпливовішого польського часопису «Культура». Одним з центральних пунктів політичної програми Ґедройця було порозуміння з сусідами Польщі на Сході, а в особі Осадчука редактор «Культури» знайшов вірного однодумця. Досить скоро «Берлінець» – як Осадчук підписував свої тексти – став осердям українського кола паризького часопису, йому вдалося радикально змінити ментальність польських еліт і допровадити до порозуміння з українцями.

Після закінчення війни, Богдан Осадчук втягнувся в світ східноєвропейської політичної еміграції на Заході, а як публіцист відзначався винятковим знанням ситуації країн радянського блоку та розлогою мережею інформаторів за «залізною завісою», чим здобув популярність у німецькомовних виданнях. Утримував також контакти з німецьким телебаченням, брав участь у дискусіях публіцистів над комуністичною тематикою, пояснюючи німецькому глядачеві меандри національного питання у СРСР. Журналістська слава і німецькі знайомства (зокрема з майбутнім канцлером Віллі Брандтом) привели Осадчука до Вільного Університету у Західному Берліні, де він почав викладати від 1956 року. Водночас, близько співпрацював з часописом «Сучасність», котрий хоч і виходив друком за кошти Закордонного Представництво УГВР і нью-йоркського «Прологу» залишався непартійним осередком і важливим голосом української демократичної еміграції. 

Певну ідейну близькість Богдан Осадчук утримував з середовищем «двійкарів» – колишніх членів ОУН, що після війни пройшли демократичну еволюцію. Приязнився з Богданом Кордюком, ліберальним редактором «Українського самостійника» і ініціатором дискусійного клубу під назвою Конгрес Вільної Політичної Думки. Окрім Осадчука, до цього кола належав шеф української редакції Радіо Свобода Борис Левицький і публіцист Михайло Демкович-Добрянський. До середини 1980-х років Осадчук залишався доцентом, згодом професором, а навіть проректором УВУ.  Власне у цій ролі на початку 1980-х років зініціював у Мюнхені неформальний польсько-українських клуб, що мав на меті організацію зустрічі представників науки і політики двох народів. Намовив прихильного українцям працівника Радіо Вільна Європа Єжи Іранка-Осмецького до участі в конференції, що відбулася у жовтні 1980 року в Українському Вільному Університеті. Виступи українських учасників, зокрема ректора Володимира Яніва і декана Богдана Кордюка були сповнені ентузіазму для польсько-українського примирення, особливо перед конечністю спільного протистояння комуністичному ворогу. Spiritus movens цієї і наступних зустрічей був власне Богдан Осадчук, який поєднував публіцистичну пасію з бажанням зміни існуючої політичної дійсності. Порозуміння народів Центрально-Східної Європи – подібно як редактор «Культури» Єжи Ґедройць – вважав умовою sine qua non здобуття суверенності, а відтак повалення «залізної завіси». 

На хвилі політичних змін у комуністичному блоці, вибуху «Солідарності» і початку Перебудови, «Берлінець» підтримав ініціативу Ярослава Пеленського творення «Віднови» – часопису незалежної української інтелігенції на еміграції. До редакції увійшли інші українські вчені з Північної Америки, зокрема Петро Потічний і Марта Богачевська-Хом’як, а до редакційної ради долучився Єжи Ґедройць. Середовищу «Віднови» вдалося видати декілька номерів, присвячених відносинам українців з росіянами і поляками, а на його сторінках публікували відомі польські інтелектуали: Влодзімєж Одоєвський, Броніслав Геремек і Яцек Куронь. Окремим напрямком діяльності Богдана Осадчука як редактора «Віднови» став українсько-єврейський політичний і культурний діалог. З цією метою до співпраці запросив Мойсея Фішбейна – українсько-єврейського поета. Навіть після 1991 року публіцист продовжував працювати на благо нормалізації відносин поміж народами Центрально-Східної Європи. 

Як і багато інших постатей наукового і культурного життя української еміграції після війни, Богдан Осадчук менше знаний в Україні, аніж за її кордонами. Був людиною-інституцією, все своє життя присвятив справі примирення українців з сусідами і витягнення українських еліт з політичного та інтелектуального «ґетто». Залишив по собі визначну публіцистичну спадщину, а своїм життя засвідчив важливість громадянської відваги і відкритості на світ. Був також справжньою «людиною поґраниччя» – відкритим на міжкультурний діалог, толерантним на погляди інших, хоч і рішучий у відстоюванні власних. Залишався при цьому закоріненим ідеалістом, мрійником чи навіть – цитуючи Юрка Прохаська – Дон Кіхотом, котрий утім значно частіше від так званих реалістів ставав свідком слушності своїх рацій.

Новини

Вітання з Днем Незалежності!

Вітання з Днем Незалежності!

Пані Ректор і пані Канцлер вітають Україну з Днем Незалежності!
Закінчення Літнього семестру 2020

Закінчення Літнього семестру 2020

Минулого тижня в УВУ закінчився літній семестр 2020, який проходив для усіх нас в абсолютно новому форматі.
Важливе повідомлення!

Важливе повідомлення!

З огляду на застереження та звернення місцевої і федеральної влади щодо епідеміологічного становища, УВУ зачинений для усіх відвідувачів з понеділка 16 березня до понеділка 31 серпня 2020 р.
"Психологія стосунків чоловіків та жінок: партнерство чи суперництво?" Доповідь Лариси Дідковської

"Психологія стосунків чоловіків та жінок: партнерство чи суперництво?" Доповідь Лариси Дідковської

Пропонуємо для Вашої уваги відкритий майстер-клас проф. Лариси Дідковської - психологині, психотерапевтеси, декана Філософського факультету УВУ „Психологія стосунків чоловіків та жінок: партнерство чи суперництво?“