До 150-ліття Лесі Українки

Гасло УВУ «Seрere aude» можна поправу назвати життєвим кредом Лесі Українки. «Зважся на власну думку» - згідно з цим постулатом Лариса Петрівна Косач не боялася висловлювати свої погляди на життя та творчість, іноді всупереч думкам таких титанів літератури, як І.Франко чи М.Коцюбинський.

За непоступливість і твердість харатеру І.Франко назвав її «чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну». Проте не треба бути чоловіком, щоб так гостро і правдиво відчувати всі принади та тягарі життя. Це цілком може зробити сильна жінка.

А вона була саме такою. ЇЇ апологія незламності духу всупереч усім перепонам - «Contra spem spero» - надає сил у хвилини абсолютного відчаю:

«Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки, 

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі».

Образ «перелогу», тобто битого шляху, на якім лірична героїня посіє квіти, володіє настільки потужним символічним сенсом, що навіть 128 років опісля написання він проникає до глибини душі від цієї неймовірної волі до життя. Та це не єдиний твір Лариси Косач, що вражає читача і в ХХІ столітті.

Вона направду мала «в серці те, що не вмирає». І цей живильний вогник відчуваємо в День 150-річчя Лесі Українки. ЇЇ дух залишився незламний, її поезія – свіжа і жива, її драми – чуттєві та епатажні. Вона – одинока жінка, якій вдалося пробитися крізь товщу тогочасного маскулінного дискурсу. Гідно і з повагою у сто п’ятдесятий раз знімаємо капелюха перед Великою Лесею.

Текст: Надія Хоманчук